Я зазнав невдачі на 98 %

І все ж FreeWillWave зібрав близько 12 000 людей.

Сайт існує. Він працює п'ятнадцятьма мовами. Люди приєдналися до нього з усього світу.

Ззовні це може виглядати як успіх.

Для мене — ще ні.

Тому що моєю метою було не створити сайт із кількома тисячами зареєстрованих. Моєю метою було зібрати достатньо людей, щоб уможливити щось інше.

І щоб зрозуміти чому, треба трохи повернутися назад.

Я народився в Рокурі, біля Льєжа, в Бельгії.

У початковій школі все було дуже добре. Я навіть був дуже хорошим учнем.

Потім, приблизно в дванадцять років, я почав ненавидіти школу.

Не стільки тому, що мені не подобалося вчитися. А тому, що я погано переносив замкненість, необхідність просити дозволу, щоб поворухнутися, поговорити чи просто сходити в туалет. Я погано переносив думку, що хтось може вирішувати за мене лише тому, що має титул або посаду.

Я ще не знав, що робити з цим почуттям.

Тож я виріс, працював і мав досить нормальне життя.

Після кількох професій я став програмістом, потім аналітиком-програмістом. Я дуже добре заробляв. Я жив на Ібіці. Я одружився. Потім, через сім років, розлучився.

І тоді щось змінилося.

Приблизно п'ятнадцять років тому я відчув, що мушу повністю змінити своє життя.

Я ще не знав чому. Я лише знав, що мушу це зробити.

Я залишив дуже багато речей. Я віддав те, що мав. Я жив у спільному помешканні.

І я пам'ятаю одну дуже чітку сцену.

Коли я виїжджав зі свого першого спільного помешкання, все, що я мав, помістилося в мою стару Toyota Corolla 1997 року.

Я був у дорозі.

Більше ніякої оренди. Більше ніякого контракту на електроенергію. Майже нічого, що мене зв'язувало.

І я відчув неймовірну свободу.

Протягом наступних років я намагався зрозуміти, що я відчував довгий час.

Я вивчав групи, їхній вплив, те, що я називаю їхньою енергією або егрегором.

Компанія, країна, футбольний клуб: це групи, які існують тому, що люди віддають їм час, увагу, працю, гроші.

І зрештою я зрозумів щось важливе:

проблема не в групі.

Проблема починається тоді, коли група, створена людьми, зрештою починає вимагати, щоб люди служили їй.

Протягом п'ятнадцяти років я шукав інший спосіб діяти.

Я створив багато проєктів. Я написав кілька книг. І щоразу, коли я думав, що знайшов рішення, я ставив собі те саме питання:

Чи це справді поважає людину?

І часто відповідь була ні.

Тому що навіть добрий намір стає поганим, якщо хтось вирішує за тебе, що має бути для тебе добрим.

Тож зрештою я дійшов до чогось дуже простого:

Ти сам вирішуєш, чи щось тебе поважає.

Якщо воно тебе поважає, ти продовжуєш.

Якщо воно тебе не поважає, ти можеш зупинитися.

І ти визнаєш точно таке саме право за іншими.

З цього моменту я перестав шукати, як боротися з наявною системою.

Боротися проти чогось — це все одно віддавати йому свій час, свою увагу і свою енергію.

Тож я змінив питання:

А що, якби замість боротьби з тим, що існує, ми побудували поруч щось, що люди захотіли б обрати?

Групу, яка росте, так.

Але групу, яка існує, щоб служити людині.

Так народилася Humans.team.

Потім прийшов штучний інтелект, і для аналітика-програміста, як я, все прискорилося.

Я побудував платформу із запрошеннями, партнерською програмою, магазином, подіями, конкурсами, оголошеннями, системами, що дозволяють продавати й отримувати комісійні.

Я хотів створити інструменти, щоб допомагати людям у їхньому реальному житті.

А потім я зрозумів свою помилку.

Хто опублікує оголошення на сайті, де нікого немає?

Хто організує конкурс, якщо ніхто не дивиться?

Хто відкриє магазин у порожньому торговому центрі?

Я побудував другий поверх раніше за перший.

Спочатку треба було зібрати людей.

Тож я витягнув цю функцію з Humans.team.

І створив FreeWillWave.

Ідею можна майже підсумувати футбольним матчем.

Ти йдеш у місце, де є люди, і кричиш:

«Хто хоче грати?»

Одна людина піднімає руку.

Потім дві.

Потім десять.

І коли вас двадцять двоє, матч може існувати.

FreeWillWave — це те саме:

Є команда, яка організовується, щоб поважати людину. Чи будеш ти її частиною?

Спочатку ми збираємося.

Потім, коли нас достатньо, ми можемо створити інструменти.

Зустрічі. Події. Послуги. Маркетплейс. Можливості працювати, продавати, творити, знаходити житло, їсти, зустрічати інших людей.

Інструменти для потреб людей.

Не інструменти для вирішення адміністративних проблем систем.

І сьогодні, завдяки інтернету та штучному інтелекту, ми можемо побудувати все це зі швидкістю, немислимою ще кілька років тому.

FreeWillWave, наприклад, зміг існувати п'ятнадцятьма мовами з самого початку.

Потім прийшли люди.

Зареєструвалося близько 12 000 людей.

І ось тут я зазнав невдачі.

Тому що я очікував ефекту снігової кулі.

Я думав, що прийде одна людина, потім запросить когось. Що ця людина запросить іншу. І що в якийсь момент зростання більше не залежатиме від мене.

Цього не сталося достатньою мірою.

А тим часом сайт коштує грошей.

Я можу працювати. Я працюю дуже багато.

Але я більше не можу сам фінансувати все, що я побудував.

У цій історії є також іронія.

Уже п'ятнадцять років я намагаюся зібрати людей, тоді як сам живу майже як відлюдник.

Я живу з батьком, якому 88 років, і доглядаю за ним. Я мало виходжу. У мене немає мережі людей, яким я можу зателефонувати, щоб врятувати проєкт.

Тож сьогодні FreeWillWave має перейти в мінімальний режим.

І вперше я мушу зробити те, що вмію дуже погано.

Просити про допомогу.

Ось чому я кажу, що зазнав невдачі на 98 %.

Мені не вдалося досягти критичної маси.

Мені не вдалося створити автономне зростання.

Мені не вдалося збалансувати розвиток і фінансування.

Але залишається 2 %.

Сайт існує.

Код існує.

Перші 12 000 людей тут.

І найголовніше — ідея все ще тут.

Тож, можливо, історія ще не закінчена.

Сьогодні питання просте:

Чи FreeWillWave згасне тут?

Чи хтось вирішить дозволити йому продовжити?

Тому що в глибині душі, після п'ятнадцяти років пошуків, я завжди повертаюся до тієї самої фрази:

Є команда, яка організовується, щоб поважати людину.

Чи будеш ти її частиною?